Володимир Куліш «Слово про будинок «Слово»

Це болісне і правдиве свідчення про одну з найтемніших сторінок української історії ХХ століття. Будинок «Слово» у Харкові, де жив автор, став символом як злету української культури 1920-х, так і її знищення під тиском радянського тоталітаризму.

Тонко, наче натяками, але одночасно глибоко описана трагедія українських інтелігентів, митців, письменників, - всіх мешканців цього будинку, яких режим спершу зібрав разом, а згодом почав знищувати одного за одним.

Книга не дозволяє забути, хто творив українське слово, і хто за це заплатив. Здавалося б, автор просто описує мешканців квартир із кожного під'їзду, але і цього достатньо, щоб зрозуміти наскільки мало вони були щасливими у будинку і якою ж страшною стала їх доля.
Відсидіти п'ять років за ґратами, бо комусь треба було зробити план. І не важливо, що твоє прізвище не у списках-там інше, трохи схоже...
Відбути 30-ть років у спец.таборах, без пояснень чому та за що. І це після відбуття ув'язнення...
Отримати покарання п'ять років ув'язнення, а потім ще п'ятнадцять, бо так комусь захотілось...
А зламані долі жінок, які боялись запитати де їх чоловік, а діти, які, на чиюсь думку, не так були виховані і їх треба помістити до притулків...
А смерті під час допитів, по дорозі до місць відбуття покарань і розстріли просто тому що так...

Це видання варто прочитати всім, хто хоче зрозуміти, як творилася і як нищилася українська культура в ХХ столітті. І як, попри все, вона вижила.

Проплакала майже всю книгу. Нема що додати.

З історією будинку «Слово» та його мешканців я вже була трохи знайома завдяки творчості МУР. Але книга дозволила значно глибше відчути долі цих людей і той масштаб трагедії.

Від цієї несправедливості, від жахіть, які ми пережили тоді й продовжуємо переживати сьогодні, просто стискається серце.

Окремо хочу порадити під час читання чи прослуховування відкрити сайт проєкту ProSlovo. Я постійно поверталася до нього: дивилася фотографії, квартири, мешканців будинку, їхні історії. Це робить книгу ще більш живою й болючою. Проєкт містить хронологію подій, архівні матеріали, 3D-модель будинку та багато спогадів його мешканців.

Рекомендую: proslovo.com

Книга, яку має прочитати кожен, це не просто історія, а щось більше.

Читати обов'язково! Але!
Слово про будинок «Слово» - важливий текст, який не можна сприймати як істину в останній інстанції. Він, безперечно, має свою цінність: сприяє збереженню пам’яті (бо тут класики постають справжніми, зі своїми вадами, зі своїми інтересами – Йогансен і Хвильовий зображені тут вкрай яскраво) і водночас працює на рецептивну функцію: споживаючи історії про живих авторів, читачі тримають у пам’яті, що чекає на цих авторів далі.
Але в романі немає місця протоколам, навислій небезпеці, страхам тортур. Це фіксація життів в моменті. І тут завжди варто пам’ятати, що ця історія розказана з позиції дитини (яка пережила травму і давно вже виросла). Тому деякі спогади можуть бути спотвореними і через це занадто емоційними, деякі ж навпаки, занадто сухими і стислими. Для автора важить розповісти історію, але історію цю він розповідає для сучасників: книга вперше видана 1966 року в Торонто, а отже, герої цієї історії ще потребують реабілітації власної гідности.
Добре, що зараз про цю книгу дізнались більше, але шкода, що інші книги про Розстріляне відродження (з листами, розстрільними списками тощо) не набувають аж такої популярности.
Але читати книгу потрібно, попри біль або недосконалості. Бо це - наша історія...

Чудова книга. "Помилки" у тексті це виключно стиль автора, який жив у інший час, видавництво вирішило не модернізувати текст, а залишити такий варіант