Валерія Бабко «Вініл»

Книга, з якою мені було комфортно. Історія, в якій я не раз побачила себе

Сучасний український роман - про людей, про спогади, про почуття, про реальність, про контексти, про справжність. Я побачила цю історію саме такою.
Наші дні.
Багато Києва.
Впізнавані відчуття, вчинки, звички.
Зрозумілі (а інколи до моторошного «у мене так само!») тригери та події.

Частини книги називаються іменами персонажів. Не можу сказати, що кожна частина присвячена однойменному персонажу, скоріш відповідна частина занурює історію вглиб, відштовхуючи читача від контексту Рити, Ольги, Гліба, Лєри та Філа. Історія так чи інакше повʼязує всіх героїв, але в різних часових та сенсових просторах.

Мені читалось неоднорідно, але дочитувала другу половину історію так, як я люблю дочитувати книги - з поспіхом, щоб дізнатись все, і з сумом, що все закінчиться

Стиль письма авторки - імпонує! Він мені дуже близький і зрозумілий. Не банальний, не надмірний, доречний, такий, що запамʼятовується.

«Ми залишаємося біля бару, бо всі столики зайняті, та й тут веселіше, людніше. Спустошені келихи, веселий гамір і ню-джаз у колонках допомагають на мить забути про війну. Перенестися в так зване до. Це забуття триває рівно стільки, щоби встигнути вмочити в нього палець ноги, але не стати всією стопою.»

Для мене те, як написана історія вцілому, яким голосом - тісно співіснує з сюжетом, доповнює, констатує. Я наче чула як говорять герої. Це класне читацьке відчуття

А ще, по книзі можна собі зробити класний плей-лист - кожна глава називається як певний трек, що співіснує з тою чи іншою частиною історії

Мені сподобалось)
так люблю, коли мені і заочно (чомусь) подобається книга, і постфактум ☺️

Книга читається легко і жваво. Вайб київських нічних гулянок і творчого життя з його злетами в падіннями відчуваються ніби свої ж спогади.
Місцями мені було забагато назв брендів, але принаймні це допомагало змалювати героїв.
Окремий лайк за еротичну сцену, авторці треба
спробувати себе в тому напрямку.

Про залежності, травми, кризу, пошук себе, любов, дружбу та втрату❤️‍🩹
"«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому."

Так каже анотація. Для мене ж, від самого початку (а далі це лише підтвердилося) це була історія про залежності. Більші й менші. Не надто погані й не дуже хороші. Залежності від речовин, людей, чужої думки, минулого, яке було та яке так і не сталося.

Мене не можна назвати цільовою авдиторією цього роману, або принаймні не зовсім. Я не того віку, що головні герої й моє життя зовсім ні в чому не схоже на їхнє, тож ностальгією чи особисто знайомими ситуаціями мене не візьмеш. Але попри це, читати було цікаво й приємно, в першу чергу через те, як це написано.

Видно, що авторка, не побоюся цього виразу, вклала душу в цю книжку. Бо відчувається — написано про те, учасницею чи свідкою чого вона була. Текст дійсно має ще більше прийтися до душі тим, про кого тут написано. Сьогоднішнім тридцятирічним, людям цього покоління, а найбільше тим, хто пов'язав чи, принаймні намагався пов'язати своє життя із творчістю.

Текст життєвий, справжній, психологічний, не такий, що можна цілком лише вигадати. Віриш в нього головним чином завдяки деталям.

Музика — база, основа й ґрунт цього роману. Не лише через вже готовий грайлист aka назви розділів. Музика тут виступає символом епохи й місця в ній. Це треки, під, і завдяки яким головна героїня руйнує себе й збирає наново, потопає в спогадах й травмах і під які ловить хвилю нового життя. Під ці треки зароджувалося й вмирало кохання, під них жила й трансформувалася її дружба.

Чи не так само багато любові вкладено в описи Києва. Це місто — не лише декорація, а повноцінний персонаж у спогадах. Він завжди поруч, не покидає ні на мить, ні в хороші, ні в погані часи. Він може вилікувати, а може й насипати солі в рану.

Спочатку здавалося, що основною темою буде творча криза Рити та її закоханість, що так і не переросла у щось більше. Але після перетину половини книжки відкриваються нові, досі приховані або лише трохи згадувані шари травм, при чому не лише головної героїні.

Це вже не лише про закоханість і пошуки себе. Це про батьків і дітей, про сестер, про "раннє дорослішання" й відповідальність, про великі очікування й провали, про перекладання відповідальності, про вибір, про сміливість бути собою, про втрату й зцілення, про любов і дружбу.

Стиль авторки приємний та легкий. Текст читається швидко й при бажанні книжку запросто можна проковтнути за один вечір. Авторка добре працює з маркерами, що позначають час, в якому існують герої й створює легку для візуалізації картинку. А завдяки оповіді від першої особи, складається відчуття ще більшої відвертості та реалістичності.

Мені сподобалися теми, з якими тут працює авторка, всього було в міру. Не розтягнуто й не закоротко. Все потрібне без проблем зчитується поміж строк. Окрема подяка від мене за висвітлення квір тематики. Це стало приємною неочікуванкою.

(Відгуки на сучукрліт в інст: @_daria_barnes)

Анотація одразу попереджає, що це книжка про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Київська богема з тусовками, трошки інфантильним поглядом на життя, сумнівами, відсутністю чітких планів на майбутнє - взагалі не про мене, але читанню це не завадило)
Навпаки мені було цікаво спостерігати за героїнею, з якою я не можу себе асоціювати. Тим більше оповідь йшла від першої особи, занурюючи мене у її (іноді не тільки) свідомість, ніби я підглядаю і бачу більше, ніж дозволяють правила пристойності. Проте саме ця щирість і чіпляла, змінюючи і ставлення до героїні: періодами вона могла підвбісити, а в інших випадках - навпаки їй хотілося співпереживати.

Велику увагу приділено музиці. Кожний розділ має назву пісні, яка має передавати його настрій. В ідеалі (за задумом авторки) слід читати й одночасно цю музику слухати. Але я не ідеальний читач, і під час читання цілком занурююсь в текст, не відволікаючись на інші подразники. І, чесно кажучи, мені такий спосіб читання не зіпсував сприйняття тексту. Бувало хотілося відволіктися й ввімкнути трек, щоб дізнатися, що це за музика, але читати історію хотілося більше)

Тут не має чіткого сюжету й класичного фіналу, де всі поставлені питання вирішуються. Навпаки, все, як у житті: щось відбувається, обставини змушують діяти, на кожному етапі доводиться робити вибори і сподіватися, що вони правильні. А ще доводиться змінюватися і дорослішати, як би цього не хотілося.

Чудовий дебют талановитої молодої письменниці. Читається дуже легко і швидко і так само легко в уяві малюються впізнавані місця і ніби вигадані, але в той же час якісь дуже знайомі герої. Знаю що багато хто не любить плейлисти у книгах, але для мене треки чудово доповнили цю уявну картину. Загалом я б сказала що книга дуже світла і життєствердна, незважаючи на важкі теми, яких торкається.