Павло Пігуль «Вбивство на Перунів день»

«Всюди когось колись убивали, якщо не на квадратному метрі, то на десяти точно. Люди завжди були жорстокими».

Слідчий Матвій не міг змиритися з вироком суду: корумпована система знову перемогла, виправдавши винного. Життя підлітки зламане, хворий покидьок на свободі, а тепер ще й разом зі своїм впливовим батьком намагається знищити Матвія. Єдиний вихід — залягти на дно у віддаленому селі на півночі Київської області.

Перунівка, як одразу повідомляє при зустрічі старий дід Перепис, налічує п’ятдесят душ, а серед них переховується вбивця. Сімнадцятирічну дівчину знайшли мертвою, саме її трагічну загибель Матвій має розслідувати разом із дільничним Санею. Та чи вдасться їм докопатися до істини, якщо навіть самі Боги не на їхньому боці?

Мені сподобалося. Книга захопила й прикувала мою увагу з перших сторінок, я прочитала її за добу, настільки сильним було бажання дізнатися, куди ж приведе ця історія. Автор майстерно передає тривожну атмосферу відрізаності від цивілізації та втрати зв’язку зі світом. Було містично, похмуро й таємничо, інтрига зберігалася до останніх сторінок. Водночас траплялися світлі й веселі моменти, що розбавляли темряву Перунівки.

Як слідчі, Матвій і Саня проявили себе доволі слабко: робота з підозрюваними, огляд місць злочину та допити свідків виглядали скоріше комедійно, ніж професійно. У більшості випадків хлопцям просто щастило опинятися в потрібному місці в потрібний час, аби отримати нові зачіпки. Деякі повороти сюжету відчувалися як своєрідний «deus ex machina», однак загалом це не зіпсувало мої враження від книги. Можливо, це й не було розслідування століття, але у своєму стилі воно перетворилося на справжню епічну пригоду!

З «Вбивством…» я справді відпочила. Сміялася разом із хлопцями, насолоджувалася палючим сонцем, слухала спів птахів і заворожено спостерігала за дикими кіньми. Водночас занурилася в атмосферу закритої спільноти старовірів, підглядала за давніми язичницькими ритуалами, намагалася відрізнити правду від брехні й пережити пекельне двадцяте липня.

P. S. А ще була смажена картопелька від Сані, настільки колоритна й органічно вплетена в сільське життя хлопців, що ледь не стала повноцінним персонажем (на рівні з коноплями з магічною аурою)!

Загадкове вбивство, його розслідування, приправлене атмосферою давніх вірувань.

На сторінках відчувається густий присмак стародавніх обрядів, забобонів і людських страхів. Розслідування ведеться на тлі протистояння старих уявлень, поклоніння язичницьким богам і нових цінностей, що додає історії глибини й символізму.

Але попри символічність, темну, насичену, атмосферу, з нотками містики та фольклору, нікуди нам не дітись від нерівності, несправедливості, від якої, власне і їде наш головний герой у Перунівку, щоб пересидіти там і допомогти дільничному розслідувати вбивство.

Передбачаю (ну, мені б так хотілось), що Матвій і Сашко будуть ще разом щось розслідувати. Це був би хороший детективний цикл з українським колоритом.

Загальні враження приємні, було цікаво читати)

Мені ця історія дуже сподобалася, вона атмосферна, з нотками детективу, трилеру й легкої містики. Тут є і секрети минулого, і дружба, і навіть теми, пов’язані з переживаннями після АТО та панічними атаками і усе дуже життєво.
Окремо хочу відзначити гумор і коверкання імен - вони просто шикарні! Герої підбирають собі смішні прізвиська. Також тут є Ален Делон, ніколи не здогадаєтеся хто це😄
А ще тут багато знайомих жартів, які переросли в меми. Наприклад, фраза: «Ці руки нічого не крали» - і ми одразу розуміємо чиї це слова!🤭
Мені сподобалося, що автор часом використовує суржик - небагато, але дуже вдало. За саме слово «капшо» я б додала книзі ще один бал 😄
І хоча здогадатися, хто винен, можна досить рано, читати все одно цікаво, і фінал мене все таки здивував, такого я не очікувала.

Чесно кажучи я не є фаном детективів і доволі довго їх не читав. Зачепила назва і чесно кажучи я дуже цьому радий, багато часу мене так не захоплювала книга щоб я не міг її лишити. Без перебільшень основну частину прочитав в перший день і не хотів відкладати. Написано дуже цікаво, якісно, легко і головне дуже "по Українськи". Книга одразу погрузила в Перунівку і решта вже йшла сама собою. Раджу кожному цю книгу. Тепер хочу прочитати більше книжок Павла Пігуля як що вони є.

Цікавий детектив. Особисто до мене захоплення прийшло вже після того, як я завершили читання.
Вгадати хто винний не так уже й складно, адже винні — майже всі, а от хто конкретно скоїв вбивство і чому — це вже складніше.
Найцікавіші й найхвилюючіші моменти — на останніх сторінках, але це не означає, що решта історії нецікава.
Головні герої реалістичні, зі своїми тарганами й проблемами, за це плюс. Окремо вдячні за зображення травми війною такою як вона є.
Непогано показано корупцію.