Олексій Геращенко «Вокзал Перпіньяна»

Це незвична оповідь, яку важко віднести до конкретного жанру. Тут і детективне розслідування, і реальна (зрозуміло, охудожнена) історія Далі зі своєю коханою Галою, і сучасна Гала-Галина зі своїм коханням і секретами, і однорукий піаніст Пауль та його брат філософ Людвіг Вітгенштайн, і ШІ, корпорація... А найцікавіше - воно органічно сплетено між собою та кожна нібито самостійна лінія доповнює одна одну.

На презентації Олексій розповідав, що перші ідеї роману в нього з'явились ще 15 років. Тому ґрунтовність, з якою він написаний, відчувається протягом усього читання. Тут немає зайвих епізодів, обірваних ліній. Усе дійсно як на картині Далі, що дала назву книжці - розрізнені, на перший погляд, елементи, які складаються в загальну композицію, а кожний із них окремо ще й має свою власну історію.

Нелінійність оповіді спочатку може здатися зайвим заплутуванням, але, насправді, додає ще один шар, бо час для кожного персонажа рухається в своєму напрямку. І це теж цікаво досліджувати.

А ще великий плюс, який я помітила - увесь роман просякнутий любов'ю до жінки. У кожного персонажа вона своя, і ніщо, навіть смерть, не здатне стати їй на заваді. Дуже приємно читати таке в автора-чоловіка. Та й присвята: "З любов'ю. Тій, яка розуміє мене краще, ніж я сам" - ну, це ж прекрасно!

Це не розважальна книжка на вечір, щоб відволіктися й забути. Вона починається зі смерті, та й сумних моментів протягом історії вистачає. Але, незважаючи на це, у фіналі вона примудряється зарядити оптимізмом і надією у щось світле й добре. Принаймні, у мене було так. Те, що треба в нашому буремному житті.