Лілія Черен «Тінь за тобою»

Останнім часом я зрозуміла, наскільки сильно мені подобається (і як досі шалено не вистачає) міського фентезі, глибоко закоріненого у нашу історію. «Діти вогненного часу» зайшли, як дощ в суху землю, і я сподівалася, що ця історія сподобається так само. І знову не помилилася. :)
Тут, звісно, історія набагато доросліша, з мінімумом фантастичного припущення (лише неупокоєні душі, «сирени», яких щось тримає на землі та яких можуть бачити деякі люди з певним даром). Але щодо історичного періоду авторка на дрібниці не розмінювалася – це той час на початку минулого століття, коли Київ декілька разів переходив із рук в руки. Основна оповідь відбувється в 1925, коли вже укріпилися комуністи, «зайди з півночі» за визначенням одного з героїв. Але клубок подій, який тимчасово поєднав молодого службовця карного розшуку (походженням з інтелігенції) та трьох привидів-«сирен» (які довели до самогубства одного упиря, який доклав руку до трагедій в їхньому житті), бере початок у минулому. Тому і спогадів, які часом поглиблюють основну оповідь, а часом є основою для «оце-так-несподіванок» – і їх для мене на цю невелику за обсягом (але яку ж концентровану!) історію було немало. Написано захопливо, до фіналу я вже вболівала за долю всіх дотичних до цього незвичайного розслідування, як за рідних. Герої та героїні неймовірно відмінні (за походженням, характером, мотивацією), побіжне висвітлення точки зору психопатів теж вдалося класно – від них аж моторошно робиться.
А у фіналі, коли двоє з уцілілих героїв випадково зустрічаються в 1930 році (теж у дуже знаковому «місці зустрічі»), з одного боку радієш, що у них наче життя більш-менш налагодилося, а з іншого – розумієш, що переважна більшість пиздецю ХХ століття у них ще попереду (і якщо голод у них ще є шанс пережити – бо є порада провидиці не планувати зараз переїзд до села), то що буде далі – невідомо…
Читаючи, було неможливо не уявляти, як би склалися життя і долі всіх героїв та героїнь, яких вже полюбила, «якби не зайди з півночі». Але додатково мене зачепила точка зору коханого Леоніли, який пояснював, що, хай українська незалежність наразі зазнала поразки, не можна опускати руки. Потрібно підтримувати та нести далі цей вогник національного відродження для прийдешніх поколінь, щоб у них було уміння і наснага вибороти свою незалежність, коли випаде така нагода, хай навіть він сам цього вже не застане. Бо я розумію, що саме на людях з такими переконаннями і трималася ниточка тяглості українства як такого.
Оскільки це дебют – нових книжок авторки буду чекати ж нетерпінням.

Події 1917-1925 років, які нам розповідають життя чотирьох людей.
Всі вони різні та їх поєднує одна спільна ниточка. А ще те, що один із них жива людина, а три інші - привиди-сирени.

Це історичний роман, який розповідає події тих років: захоплення влади більшовиками, їх неадекватні вимоги та жорстокі розправи за просто так.

На тлі революції, хаосу і зради розгортається історія людей, які намагаються вижити, зберегти гідність і не втратити людяність.
Тут надзвичайно реалістично описана атмосфера: описи зруйнованих маєтків, тихі розмови біля свічки, відчуття постійної небезпеки, що переслідує героїв.

А ще тут є три жінки, які пережили занадто багато жорстокості, жахіть і несправедливості. Та не втратили людяності, хоч вже давно не люди.
І є детективна сторона, яка також цікаво розкручується до останніх сторінок.
Моя фаворитка у цій історії однозначно Ада. Але кожна із героїнь заслуговує на якнайкращий фінал.