Ілларіон Павлюк «Я бачу, вас цікавить пітьма»

На перший погляд — містичний детектив, насправді ж, значно психологічно глибша історія з людськими гріховними провинами (кожен персонаж має свій гріх), спокутою і спробою вибратися з власної пітьми (не всім це вдається).

Сюжет постійно здається заплутаним, прямо дуже заплутаним 🧶
Читала й ловила себе на думці: «Ну все, ось тут я вже точно зрозуміла, що відбувається».
Мені здавалося, що я ось-ось, уже майже розгадала суть, зробила висновки, та більшість цих висновків зазнали краху наприкінці книги…

Тільки дочитавши повністю історію, пазл складається і ти починаєш розуміти ⤵️
✔️ чому й за що Андрій Гайстер опинився на грані життя
✔️ де він — у чистилищі чи, може, уже на іншому боці
✔️ чому він мав повернутися в Буськів Сад і продовжити шукати дівчинку
✔️ що уособлює це селище і його жителі
✔️ чи можна людині вибратися з власної пітьми
✔️ чому саме дівчинку звати Надія…

Ще трохи тез, про що для мене ця історія:

~ межа між життям і смертю (врятувати власне життя, рятуючи життя іншої людини — завжди є вибір)
~ внутрішня пітьма всередині кожної людини
~ провина і її наслідки (чи всі ми усвідомлюємо свої помилки, чи хочемо їх виправити)
~ шанс на спокуту (чи справді завжди є шанс? думаю, так, він є у всіх та не всі можуть вчасно зупинитися і скористатися ним)

Після завершення я ще раз повернулася до назв частин книги (їх там три), лише тоді я зрозуміла, наскільки точно кожна назва відображає зміст частини і як напрочуд чітко сенс відповідає назві.

Цю книжку треба добряче поносити в голові після прочитання 😄
Є натяки, над якими ще доведеться думати, бо не всі розгадала.

Ще одне, дуже моє-моє спостереження, яким хочу поділитися ⬇️
Під час читання мене зачепило відлуння з романом Стівена Кінга «Сяйво». Ось тут згадувала про це, щойно почала читати «Пітьму». Я прямо спостерігала перегук паралелей між історіями. У «Сяйві» фігурує «живий» монстр — готель, який руйнує долю сім’ї і через нього всі нещастя. У «Пітьмі» таким монстром є цукровий завод у Буськовому Саду. Готель у селищі символічно має назву «Сяйво». У своїй книзі Кінг згадує казку про Синю Бороду, про неї Павлюк також згадує в «Пітьмі». Хлопчик Денні в «Сяйві» має особливий дар ясновидіння, що, власне, і є сяйвом (від чого й назва книги). У «Пітьмі» є особлива дівчинка Надійка з крихітною мушелькою слухового апарата за вушком…

Якби мене попросили описати книгу одним реченням, це було б, мабуть, так:
«У кожного є своя пітьма і, якщо пощастить, своя Надія, яка виведе на інший бік»

Словом, дуже рекомендую і заздрю тим, хто ще не читав)
Мої емоції після прочитання зашкалюють на 5.0 з 5.0 ⭐️

Якби я була зараз у Києві, я б розшукала той парк із великим круглим фонтаном і дитячим майданчиком біля нього і напевне побачила б там високого кремезного чоловіка з дочкою, у якої за вушком крихітна мушелька слухового апарата…

Психологічних тригерів в цій історії досить багатенько, часто змушена була зупинятися, щоб відрефлексувати. Не розумію як люди, особливо ті, що мають своїх дітей, можуть бути жорстокими до інших.
І якось не відразу зрозуміла чому найбільше в книзі мене лякав, прямо до мурах, саме опис людини в масці. Мабуть тому, що найстрашніше в людях – це нещирість.
Завдяки цьому тексту задумалась, наскільки почуття гумору важливе для формування адекватності людини.

Для мене ця історія – історія про особливу надію, заради існування якої можна навіть ризикнути власним життям і не боятися за неї боротися.
І найголовніше (сказав Ніцше, а нагадав Павлюк) в процесі цієї боротьби:
Остерігайтеся перетворитися на чудовисько, якщо б'єтеся з ними

Ця книжка два роки чекала мене на полиці і я не знаю яким дивом, але за цей час я не зловила жодного спойлера. І тепер я просто щаслива, що зайшла в цю історію максимально «чистою».
Це і детектив, і психологічний трилер, і містика, і міфологія, і символізм і просто безодня сенсів. Книжка настільки багатошарова, що її буквально треба розгортати, як цибулину.

Як любителька трилерів, я одразу почала вибудовувати теорії, після 150 сторінок у мене вже була своя версія. І один із сюжетних поворотів дуже нагадав мені інший твір, тож я подумала: «ВСЕ! Я знаю, що тут відбувається і хто Звір!»
Але ні. І це взагалі не той рівень, де можна просто вгадати злочинця й заспокоїтися. Це книжка, де потрібно копати глибше.

Алюзії… Боже. Скільки я зрозуміла і скільки не зрозуміла. Після фіналу я пішла дивитися розбір на YouTube і була в ще більшому захваті. Кожна дрібничка, кожен образ, кожен символ щось означає.
І найбільше мене вразило те, що після перегляду розбору я зрозуміла, що можливо навіть неправильно трактувала фінал.
Там стільки можливих варіантів, стільки шарів, що останній розділ — як двері, які можна відкрити в різні боки. І тепер я сиджу й думаю, яку версію обрати?
Мабуть, у цій книжці кожен знайде щось своє. Для мене сенс виявився таким: які б гріхи ми не несли за плечима, завжди можна змінитися. Можна пробачити себе й інших. Навіть коли довкола панує пітьма, важливо не розчинятися в ній, а залишатися світлом у поганому світі.

Я довго думала, що написати про цю книгу і так і не знайшла правильної думки. Як на мене, це моторошно, дивовижно і дуже сумно. Ця книга, як дослідження всіх глибин людської душі, де на поверхні, ти - прекрасна людина, яка просто не може робити, якихось неправильних речей, але якщо копати глибше то там завжди знайдеться дно. Я рада, що хоча б в цій історії, всі отримали те чого були варті, але одночасно це дуже сумно, адже зустріти співчутливу людини в цій книзі дуже складно. Думаю в цій книжці кожен побачить різне, але все ж сподіваюсь висновок буде один - прагнення до найкращої версії себе.