«Я хочу слави... Я хочу великої оцінки», — піднесено говорив Володимир Винниченко, намагаючись поставити себе в один ряд зі Тарасом Шевченком.
 
Комплект книжок без прикрас покаже читачам неоднозначну постать Володимира Винниченка й один з найвідоміших його романів — «Записки Кирпатого Мефістофеля».  
 
Спраглий до влади та визнання талановитий письменник, очільник уряду, палкий промовець, «ворог народу», який намагався радити Сталіну щодо політики та багато років працював над власною теорією вселюдського щастя. Таким змальовує Володимира Винниченка історик Олександр Кучерук у своїй новій книжці «Винниченко з бромом і без».
 
Сучасники називали Винниченка щонайменше нетактовним, а то й одіозним, а він своєю чергою був ще категоричнішим у висловлюваннях: Грушевського нарік «заздрісним, нечесним дідком», Скоропадського — «слинявим кретином», а свого опонента Петлюру в щоденниках згадував так само часто, як і дружину Розалію.
 
Винниченко — автор тези «чесність із собою», який водночас волів не вірити в Голодомор, бо чекав на гонорари за книжки від радянської влади. Його життя — це нескінченні протиріччя, жінки та зміни політичних поглядів. 
 
«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Письменник тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.